Стихи Про Львов — подборка стихотворений

ЛЬВІВСЬКИЙ ТРАМВАЙ

Я слух душі розповиваю
І чую в пісні солов’я
Дзвіночок львівського трамваю,
Де їде дівчина моя.

Чи то в Словаччині, чи в Польщі,
Чи то в Китаї – диво див –
Співає той трамвай на площі,
Де він ніколи не ходив.

Там дівчина у мазепинці
Сидить у третьому ряду,
Та не виходить на зупинці
В тім краї, де на неї жду.

Дмитро Павличко

ПІСНЯ ПРО ЛЬВІВ

Творіння короля Данила –
це місто древнє і красиве.
І хоч вогні тебе палили,
ти – молодий, лиш трохи сивий.

Вдихайте магію століть – повірите без слів,
що причаровує навік мій неповторний Львів!
Пісня любові лине у Львові –

місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!

Твоя бруківка пам’ятає –
сюди з’їжджались королі.
І нині Ратуша вітає,
людей з далекої землі.

Ти закохаєшся у Львів, полюбить він тебе.
Дарує каву й шоколад і музику легенд,
Пісня любові лине у Львові –

місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!

Бо тепле й щире серце Львова
відкрите для добра і світла,
можливо, трохи ґонорове,
та завжди добре і привітне.

Дарує пиво і фокстрот, і фантастичний джаз
це місто дива і щедрот, які чекали вас…
Тільки у Львові світ – кольоровий!

Тільки у Львові – море легенд!
Кавою пахне Львів ґоноровий!
Львове, мій Львове, люблю я тебе!

Пісня любові лине у Львові –
місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!

Любов Долик

ЗНОВУ ЛЬВІВ ЗАПАЛЮЄ ВОГНІ

Ти пам’ятаєш цей вечір удвох?
Ми вуличками Львова мандрували?
У небі над містом зірки світив сам Бог.
Внизу гомоніли трамваї.

Знову Львів запалює вогні.
Спить провулок під вікном кав’ярні.
Мерехтять, не гаснуть ліхтарі.
Так, лише вони в цю пору гарні.

Стигне над містом, мов кава, ця ніч.
Настояна на зорях і на небі.
Так світанково тобі і мені!
Нам іншого міста не треба!

Оксана Кришталева

НІЧ НА ПЛОЩІ ЮРА

Північ чорна, наче вугіль,
ходить тінь по площі Юра,
в’ються обручами смуги
на блискучих, сірих мурах.

Місяць – таємничий перстень
вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзти
під холодним дахом неба.

Відрізнити сам не можеш,
що тут привид, а що ява,
чи це марево, чи може
дійсність, наче сон, лукава.

Це із скла й музики вежі,
це вогонь, що вже не гріє,
це останні світу межі,
це архітектура мрії.

Північ чорна, наче вугіль,
попіл сну на очі сипле,
різьбить сріблом в довгі смуги
небо до землі прилипле.

Дзвонить ніч на площі Юра.
Хрест, неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,
нерозгадане майбутнє.

Богдан-Ігор Антонич

Вже завтра поїду до Львова. У русі – не нудно.
Нові погортаю газети. І згорток новин
Підкаже, що поїзд від’їде від станції буднів
Й покотиться літо сікти головешки жоржин.

Година – на каву, хвилинка – на задум про подвиг.
Хіба зупинити безпечну відраду хто зміг?
І вже не хвилює, чи поїзд зручний і чи модно
У Львові носити у зошиті спогад про сніг.

Наталка Лазука

ЛЕВЕНЯ ІЗ МІСТА ЛЕВА

Левеня із міста Лева,
В нього мати королева,
Біля ратуші на троні
На залізному припоні.

На гербі Лев-батько гідно
Сім віків стоїть незмінно.

Левеня – воно ж дитина,
Звісна річ, у тім причина,
Що воно не скам’яніло
Ні душею, ані тілом.

Хоче гратись, пустувати
І зубами гризти ґрати.
І бруківкою кидатись,
І нікого не боятись.

На гойдалці в “Луна-парку”
Левеняті ох як жарко.

Пишна грива, очі сині,
Левеня щасливе нині.
Бо день міста в ріднім Львові –

І воно вже на значкові.
Той значок купила мати
Для синка Левка на свято.
І так гарно їм обом –

Левенятку із Левком.

Марія Людкевич.

НА ПЛОЩІ РИНОК

Стихає шум останнього трамваю,
На площі Ринок гаснуть ліхтарі,
Годинник про години забуває
І бринькає мелодії старі.

Під музику, що лине з високости,
Простуючи закам’янілий стан,
Спішить Діана до Нептупа в гості,
Вже два століття в неї з ним роман.

Діані люто заздрить Амфітрита,
Тому що літо, осінь чи зима,
Сама в фонтані змушена сидіти,
Бо кавалєра гідного нема.

Колись вона з Адонісом ходила,
Згодив би ся і він кінець кінцем,
Але ж той батяр чоловічу силу
Всю до останку виморив винцем.

Два леви, що нам Ратушу пильнують,
Занюхали конячий теплий слід,
Довкола площі бігають, полюють —
Кентавра хочуть з’їсти на обід.

А третій лев маленький, наче мишка,
В задумі сиві крила опустив
І втупився в якусь грубезну книжку,
Мабуть, макулатурний детектив.

Почувся голос першого трамваю,
Забава припиняється в ту ж мить:
На постаментах леви завмирають,
Діана, спотикаючись, біжить у свій фонтан.

Над сірими дахами гаснуть зорі
І дряпає бруківку помело,
На площі Ринок все, як було вчора,
Так, начебто нічого й не було.

Андрій Панчишин

Я крізь ґрати дощя
бачу місто на шибці трамвая,
Фотознімок епох
на байдужому мокрому склі,

Містер Львів сіроокий,
із тисяч твій профіль впізнаю,
Звідусіль повернусь на твоєму
легкому крилі.

Я крізь ґрати дощу
бачу контори вежі Корнякта,
Єзуїти, вали, пишні шати
чужих королев.

Я крізь ґрати дощу
намагаюсь кудись поспішати,
І крізь ґрати століть
загарчить припорошений лев.

Олександра Бердник

ВИСОКИЙ ЗАМОК СПОДІВАНЬ

Торкнувся серця перший промінь дня,
Засіяв душу тихими словами…
Люблю тебе, як першу пісню мами,
Усміхнена Зоряночко моя!

Під небесами зоряних світань
Без вороття пройдуть літа вишневі.
Залишиться любов і древнє місто Лева,
Високе місто наших сподівань.

Із дерева пелюстка золота
Летить у вирій і не повертає.
Одна судьба сьогодні поєднає
Твоє й моє закохані життя.

Явись мені в оцю єдину мить!
Любов усіх століть навічно з нами.
Я поведу тебе у наш Високий Замок –
Твою зорю над містом запалить!

Богдан Чепурко

Не віриться нізащо
Що ще десь є
На світі місто краще
Аніж моє

Де б я не був і кого б не стрів
Завжди домому вертаюсь у Львів
Додому повертаюсь я
У рідний Львів

До вподоби комусь лондонськії тумани
Мені ж миле місто Львів із його дощами
Цю погоду львівською звуть

Комусь добре на Монмартрі у ресторані
Мені ж милі львівські затишнії кав’ярні
Мої друзі каву в них п’ють

Полинеш на край світу
На крилах мрій
Нелегко зрозуміти
Все ж зрозумій

Де б ти не був і кого б не стрів
Завжди домому вертаєш у Львів
Додому повертаєшся
У рідний Львів

Дехто любить у Нью-Йорку Емпайр Стейтс Білдинг
Мені ж милі львівські мури старі будівлі
Кам’яниці порох століть

Монументів є чимало в старій Варшаві
Ми ж несемо квіти нашому Кобзареві
Що у Львові в бронзі стоїть

Не віриться нізащо
Що ще десь є
На світі місто краще
Аніж моє

Михайло Зарічний

Я прив’язаний, Львове, до тебе, неначе трамвай,
у який добровільно запряжені леви з сумними очима.
Тільки рейками рук ти мене не тримай, не тримай;
краще ти в моїх споминах, Львове, подовше затримайсь.

Пройде триста віків, поміняються триста плакатів,
триста левів помре, та залишиться хоч би один;
і цей Замок Високий як стояв, так і буде стояти,
і Франко як ходив, так по Львову і буде ходить.

Ще не раз посміхнеться заплакана юна трава,
коли буде асфальт піднімати своїми плечима.
Я закоханий в коней, та сам я неначе трамвай,
у який добровільно запряжені леви з сумними очима.

Микола Пшеничний

Новий день, він у темних окулярах
тихо вийшов надвір, іде по вулицях старих.
Всі люди зайняті, є справи, розмови.
І знову дощ на вулицях Львова.

Під парасолями ховають свої гриви
сильні кам’яні леви, такі сумні і ліниві.
Їх теплий погляд не скаже ні слова,
і знову дощ на вулицях Львова.

По двох паралелях летить мій трамвай,
мій трамвай везе мене знову,
Вертаюсь до тебе, мене зустрічай,
зустрічай на вулицях Львова.

А по бруківці стирають свої шини
і туди-сюди тікають божевільні машини.
Театри, площі, вітрини чудові,
і знову дощ, знову дощ сьогодні у Львові.

Як піде день, ляже вечір на плечі,
він пригорне, обійме як малечу.
Театри, площі, вітрини чудові,
і знову дощ сьогодні у Львові.

виконує Монте-Крісто

Маленький Лондон, крихітний Париж,
Покритий млою, ти тихенько спиш.
Не підберу для тебе кращих слів,
Ти мій єдиний, найдорожчий Львів.

Вже північ відбиває срібний бій,
А ти отут, мов місяць, мерзни й стій.
Трамвай десь там далеко заблукав,
Чомусь на мене він не зачекав.

І знову станеться історія така,
Мене не пустиш ти до літака.
Залишу все і знов сюди вернусь,
Собі на зло і на біду комусь.

Ой що ти робиш, любий, дорогий?
Який б не був, та все одно ти мій.
Чому ти плачеш і чому дощиш?
Який там Лондон і який Париж?

Наталка Криничанка

ЗАСПІВАЙ МЕНІ, ЛЬВОВЕ, ВОСТАННЄ

(Останній бал)

Заспівай, заспівай мені, Львове, востаннє –
Щось так довго і тяжко триває фінал.
Третій день за вікном вже пустої кав’ярні
Чорні коні везуть попелюшок на бал.

Заспівай, заспівай мені, Львове, сумної –
Вже птахи лопотять під дахами крильми.
Я прийму твої скарги усі до одної
І розділить нас ніч назавжди ворітьми.

Ти не плач, не пускай блискавиці за мною,
Не жени своїх левів мені навздогін.
Я повернусь на мить у портреті святою,
Як чергова окраса для замкових стін.

Вже за північ давно, оніміли гітари,
Черевичок розбився, кришталь затонкий.
Так галантно до танцю ведуть комісари,
Для останнього танцю і Львів затісний.

Вы здесь

Ольга Вл Белостоцкая

Себя, как будто пчелы мед,
Привычно мы пакуем в соты.
Но как люблю я город тот,
В котором настежь все ворота.

Подъездов торные пути
В дворы, где солнце на веревках
От нас, зевак, не взаперти,
Висит, развешенное ловко.

Где кверху обращенный взгляд
Балконов ищет, колоколен
При том, что под ногой лежат
Подвалы, полные диковин.

Мое лекарство — города,
Мое испытанное средство.
Вверху густеют провода,
Внизу приплясывают рельсы,

И красота палит в упор,
И каждый быть повержен волен.
Но снова просит жадный взор
Балконов или колоколен.

Я помню город юности моей,
Старинный Львов Советской Украины…
Высокий Замок… Стайка голубей…
И бой часов на башне… Площадь Рынок…

А запах кофе. Утренней весной
Летящий вдаль по мостовым и скверам…
И Стрыйский парк, где праздничной толпой
Водили дам «под ручку» кавалеры…

Я помню Львов… Он улыбался мне
Многоголосьем оперного чуда…
Цвела сирень… В распахнутом окне
Грустила ночь, явившись ниоткуда…

По воскресеньям бойких горожан
Ждал аромат безумно вкусной сдобы…
А кто хотел, тот в шахматы играл
В центральном сквере, с умным видом сноба…

Как часто слышен русский был язык
Там, где все так любили Украину.
Немецкий, польский… Просто Львов привык
Для всех родным быть. Пусть наполовину…

Он помнил поступь польских королей,
Князей Литвы, Владык Руси Карпатской…
Он жил всегда историей своей,
Желая быть, но только не казаться!

Мой верный друг, мой старый, добрый Львов…
Я вдруг тебя опять душою обнял…
Мой город детства… И моя любовь…
Ну, просто я тебя таким запомнил…

Красивый город Львов

Красивый город Львов, старинный и прекрасный.
И улочки его волшебны, и легки.
Такой таинственный, такой многообразный,
Как музыкальная шкатулка старины.

Магический, загадочный, мифичный.
Во Львове происходят чудеса.
Кофейный аромат так упоительно,
Волшебной шалью опустился на дома.

Необычайный, романтичный, страстный!
Все парочки во Львове влюблены.
Здесь пахнет вкусным кофе, шоколадом.
Здесь ароматы счастья и любви.

Чудесны прянично — ванильные дома,
Мощеные дороги старым камнем,
Убранство улиц дивное весьма,
Как в старой сказке в золотом сиянии..

Тут «філіжанка кави» — это смысл!
И без нее ни вечера, ни утра.
Здесь по-другому протекает жизнь,
Остановилось время тут как — будто.

Костелы, церкви, площади и замки,
Дома, Театр Львовский — сотни лет стоят!
Все сохранили НАСТОЯЩИЕ львовяне.
И ремесло пивоварения хранят.

Гостиницы, кофейни и музеи-
красивы, величавы и стары.
Чудесно сохранили галереи,
Историю львовян и их земли.

Красивый город Львов, старинный и прекрасный.
В бумажную коробку мечты не спаковать.
Немного грустный, но какой он классный.
Что хочется еще там побывать…

Анджей Забужский, Перевод с польского

Как это странно! Что это со мною?
Здесь никогда я раньше не бывал,
Но всё вокруг я вижу как родное.
Мой город Львов.
Знакомый мне вокзал.

Там площадь «Рынок». Старые подворья.
Шестнадцатого века дом жилой.
Жилой сейчас! Замри, история!
Брусчатка узких улиц под ногой.

Кресты костёлов золотятся в небе.
Лычаковского кладбища покой.
Я знаю точно — я во Львове не был.
Но чудится, что здесь я не впервой.

Мой старый Львов! И я уже не молод.
Стою с печальной думой на челе:
Живёт ещё наш древний польский город
На нашей, но отторгнутой земле!

Уже ль не быть от моря и до моря
Моей родимой Польше никогда?
Зачем же столько выплакано горя
И преданы родные города?

Европе новой нет до Польши дела.
Своя в Европе жизнь и суета.
Но знаю я, что «Польска не сгинела»,*
Пока живёт старинная мечта.

* «Польска не сгинела» — Польша не погибла.

Львов
Василий Толстоус

Укрыв погост, лежат квадраты древних плит.
Шаги по камню тёсаному гулки.
Старинный Львов под вечер вымотался, спит.
Безмолвье улиц. Тени в переулках.
Висит, как саван, за оградой тишина,
в неверном свете виден бег дорожек.
Ясней и чётче на могилах имена,
в ночи их вязь и вычурней, и строже,
ведь до утра, пока хозяева в раю,
ведётся меж мирами переписка.
Размыто видится: Ожешко облик юн,
и юный лик Марии Конопницкой.
А рядом, силы безрассудные в удар
направив, крепким бицепсом играя,
на волю рвётся непокорный Каменяр,
всей правды воли счастливо не зная.
И потому он вдруг, наверное, застыл,
что увидал в открывшихся просторах
не горний мир живой, где манит шелест крыл,
а мир пустынь, рассыпавшийся в порох.

Я во Львове, вновь во Львове

Я во Львове, вновь во Львове
Но как будто все мне внове
Этот город открываю
Еду снова на трамвае

Вот и цирк, где мы когда-то
Побывать так были рады
Вот музей, где в пионеры
Принимали нас без меры

Вот — собор святого Юра
Пробегаю здесь аллюром
Здесь католики иль греки
Отпускают людям грехи

Крестятся двумя перстами
Непокрытые местами

И гора Высокий Замок
Я на верх взобрался самый
Панораму Львова видя
Вы мгновение ловите

Древний город, город Лэва
Горы справа, горы слева
Тут Бандера и Петлюра,
Черноволова скульптура

Тут навично прапор воли
Пиднялы за кращу долю
Я до Львову прыйижджаю
Сэбэ добрэ видчуваю

Эй, печатник! Ты здесь
нам открыл окна-двери
Фолиантов, книг всех,
что читаем и верим.
В этом городе смесь
Украины с Россией:
Западенская спесь
с европейской мессией.
Православных церквей
песнь. Свечной полумрак.
И костел. В алтаре —
ксендз. Орган. Белый стяг.
Ресторан — чинный зал:
пианист и скрипач.
Но заглянешь в подвал —
молодежь пляшет вскачь.
Под ногой не асфальт —
мостовые звенят.
И дома, как и встарь,
близко-близко стоят.
Кофе пьешь с коньяком.
Дышишь дым сигарет.
Но однажды комком
к горлу память-ответ.
University. Площадь.
Ты красива всегда.
Но профЕссоров, павших,
не забыть никогда!
Не забыть нам прошедших
многопамятных лет.
Не вернуть нам ушедших.
Не понять новых бед…